22 вересня – День партизанської слави. Наш зарічненський край називають партизанським краєм часів Другої світової війни. Моє нове дослідження присвячене цій даті.
У моєму рідному селі Новосілля нині не збереглося прізвища Веремейчик. А в метричних книгах Храпинської церкви 1861 року, які я досліджувала в Державному архіві Рівненської області, таких родин у нашому селі зустрічається кілька.
У документі 1936 року - «Звіті гмінного виборчого комітету про надання допомоги голодуючому населенню і видання грошей тимчасовим працівникам» - подано список жителів села Новосілля, яким тоді через пожежу в селі надано допомогу – картоплю. Там значиться лише 2 родини Веремейчиків: Сава (сім’я із 7 чоловік) та Яків (сім’я із 5 чоловік).
Поштовхом до нових родинних досліджень стала світлина, яка зберігалася в родині мого двоюрідного брата Володимира Фрідріха в Задовжі. На фото наш дядько Микола Веремейчик у формі молодшого лейтенанта.
У нашій родині всі знають історію про те, що бабусю Юхимію в роки війни німці хотіли розстріляли за те, що син був у партизанах, а чоловік – на фронті. Її життя зберіг сестрин чоловік Михалко, учасник національно-визвольних змагань, відомий під псевдонімом «Колос». Він загине наприкінці війни, а бабуся Ольга із сином буде репресована. Місцем її спочинку стане Сибір.
Отже, інформацію про те, що дядько Микола був у партизанському загоні, ми знали. І все ж оце фото, де він у формі молодшого лейтенанта, та дата на звороті – 8 грудня 1945 року – не давали мені спокою. На сайті «Подвиг народу» я ввела до пошуку прізвище Веремейчика Миколи Савовича, і мені висвітлилася наступна інформація: 2 травня 1945 року наш дядько був нагороджений орденом Червоної Зірки «за доблесть и мужество, проявленные в партизанской борьбе против немецко-фашистских захватчиков». Документ підписано Головою Президії Верховної Ради СРСР Калініним. Це дуже висока військова нагорода. Та й військове звання наш родич заслужив неабияке.
Але ніколи в Кухчі чи Новосіллі на День Перемоги в числі партизанів Полісся не згадували прізвища Веремейчика Миколи. Мабуть, тому, що після війни він оселився в Києві, там і похоронений. Жаль, що в дитинстві ми ніколи не просили дядька Миколу поділитися своїми спогадами…
А ось зарічненська географія новосільських Веремейчиків. Я відкриваю родинне дерево новосільського Веремейчика Лук’яна, складене мною кілька років тому. Його нащадки від сина Мефодія – це 2 родини Петровців у Осовій, Куринів та Петровців у Морочному, Фрідріхів у Задовжі, Усовичів у Вовчицях, Чухраїв у Задовжі, Храпині, Кухчі, Ляховців, Марчуків, Борисюків у Новосіллі.
Нестор Веремейчик у 1889 році одружився на Домініці Пархомчук з Острівськ, а Харитон Веремейчик у 1911 році - на Єфросинії Гнатівні Охремчук з Острівська. Отже, Веремейчики з Острівська – це теж наша родина.
Дружиною мого прадіда Мефодія Веремейчика була Парасковія Кучерешко з Кухче. Їхнє весілля святкували в 1885 році.
А Демид Веремейчик одружився в 1887 році на Мотроні Бокій з Кутина. Значить, кутинські Веремейчики теж мають новосільське коріння.
Є чимало новосільських Веремейчиків і по всій Україні, і по всьому світові. Микита поїхав аж до Америки. На жаль, нічого про його життя не відаємо. Тетяна мала велику родину в Пінську. Але цих родичів ми, на жаль, особисто не знаємо…
Ось такі роздуми навіяло фото Миколи Веремейчика 1945 року…
Немає коментарів:
Дописати коментар