Перша світова війна та село Морочне

Під час пошуків інформації про Першу світову війну я зовсім мало інформації зустрічала про село Морочне. Читала раніше в польських публікаціях згадку, що неподалік села в 1915 році був бій, але опису його, на жаль, ніде не відшукала.

У селі Морочне стояли російські солдати. Про це свідчить і світлина з фотогалереї цього періоду. На зворотній стороні фотографії надпис: «Землянка 4 роты в д. М. Морочне. Прапорщ. Поскребалов. 1916. Сентябрь». http://www.grwar.ru/pictures/pictures.html?id=360

А ще Морочне цікаве для дослідження тим, що в церкві Святої Параскеви збереглися записи про одруження російських солдатів із місцевими дівчатами. Про цей факт розповів священик Павло Дубінець. Він пообіцяв дати на дослідження церковну книгу тих років, щоб мої діти-краєзнавці змогли зробити нові цікаві відкриття.

Один із таких документів зберігається в шкільному музеї. Це фотокопія із книги реєстрації шлюбів церкви Святої Параскеви за 1918 рік, яка свідчить про одруження солдата 518 Алашкерського полку Олексія Баранова та жительки села Морочне Ольги Логвинович.

А ще поштовх до цієї замітки дав мені один із друзів на Фейсбуці – Василь Диковицький. Він уважно читає мої історії, теж цікавиться історією Зарічненського району. І повідомив такий факт: його дідусь Питаєв Григорій Васильович – учасник Першої світової. Він був родом із-під Самари, одружився на місцевій дівчині. Мав шестеро дітей: Ольгу, Ксенію, Домініку, Катерину, Василя та Лідію – маму Василя. Ми ще відшукаємо запис про одруження цієї сім’ї (отець Павло говорив, що такий існує).

Василь Диковицький надіслав електронну версію білорусько-українського альманаху «Справа», де опублікована стаття Ярослава Антонюка «Як в 1956 році загинув керівник останньої боївки ОУН на теренах Берестейщини». І там є спогад про Самарку (там названа Сомарка), дочку солдата Питаєва Ксенію, яка жила на хуторі Помістя Зарічненського району, де й переховувася керівник боївки «Орел». Ось така родинна історія Питаєвих, одного із солдатів Першої світової.

Які морочненські історії ще вдасться нам відшукати, покаже час…