Про найдавнішу церкву в Погості Зарічному, що діяла ще до часів Вітовта

«Ще до князя великого Вітовта стала церква в Погості…» - така інформація опублікована в 33 томі актів Віленської археологічної Комісії, що має назву «Акты, относящиеся к истории Западно-русской церкви». Дата видання – 1908 рік. http://www.runivers.ru/bookreader/book9577/

У книзі подано історичні відомості про церкви Західної Росії до половини ХVІІ століття: У документі 1512 року зазначено: «У селі Погості церква була ще за часів до Вітовта, а при ній – наділ землі. Хто й коли його надав, яким чином з’явилася церква в Погості, невідомо. У 1512 році тут було два священики, які володіли дворищем Вовчиці. Місцевий житель Погоста приніс скаргу, де звинувачував священиків у привласненні цього дворища. Він стверджував, що погостським священикам належало лише півдворища. 

Князь Федір Іванович відрядив до Погосту владику Пінсько-Турівського Арсенія, відбувся «сместный» суд. На ньому були присутні 2 боярини: Василь Олехнович Протасович та Івашко Полозович. Священики свідчили, що ще за прадідів їхні предки володіли цілим дворищем, але документів на нього не мали. Справа була вирішена на користь священиків. 

Документ від 22 квітня 1512 року доповнює цю інформацію: жалівся на священиків Погоста Івана та Якова житель Вовчиць Говія Пещичевич. 

У документі за 12 квітня 1512 року зазначено: за дворище Колобовщина скаргу подали жителі Погоста Мишко Скубович, Пилип і Карець Кожуховичі, Омелян і Мишко Койдановичі, Мілоха та Олексій. Вони стверджували, що тримали ці землі спільно зі священиками, а ті не дають їм їхньої частини. 

У 1540 році знову розглядалася така справа, але на ній враховувалися документи 1512 року. Погостські священики разом із путніми слугами володіли дворищем Колобовщина, яке належало Пінському владиці. Слуги скаржилися, що «службу путню владыце конем служили, замок, парканъ и мостъ робить ходили», а володіти частиною дворища не мали права. Справа знову була вирішена на користь священиків. 

20 березня 1567 року на утримання священика Погосту Вакули Потаповича Пінський підскарбій Лаврин Война виділив 2 волоки землі, звільнивши його від усіх податків, «только водле повинности своя завше Бога за короля е. м. и за все христианство просити повиненъ будетъ». Вказано імена сусідів священика по володінню землею: Яцко Кобизевич та Матвій Скубович. 

Довідка. Вітовт Кейстутович, також відомий як Вітовт Великий (лит. Vytautas, біл. Вітаўт; 1350 — 27 жовтня 1430) — литовський і руський (український) державний діяч, великий князь литовський з династії Гедиміновичів; син Кейстута, небіж Ольгерда і двоюрідний брат Ягайла. Як Великий князь Литовський, Руський та Жемайтійський титулував себе з 1395/96,[2] дата формального визнання — 1401, — 1430); король гуситів у 1422—1427 (обраний на Чаславському сеймі 1422 року). Протегував визнавців латинського обряду, виступав проти умов Кревської унії 1385, боровся за політичну незалежність Великого князівства Литовського від Польського королівства.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%82

Довідка. "Акты, издаваемые Виленскою Археографическою коммиссіею" (39 т., 1865 – поч. 20 ст.) – збірка історичних документів із фондів Віленського центрального архіву та архівів північно-західних губерній Російської імперії. Охоплює актовий матеріал та інші джерела з історії Великого князівства Литовського й суміжних з ним володінь за 1387–1710 роки. Переважна більшість з них висвітлює історію православ'я в краї, а також різні аспекти політітичного, адміністративного, законодавчого життя та побуту його населення. Є цінним джерелом для дослідження литовсько-польської доби в історії України.

http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Akty_Vylenskoj