Новосільський рід Марчуків-Арестюків (Антоніна Марчук-Стрижеус)

Орест, син Марчука Марка, дав назву одному з новосільських родів – Арестюків. Сім’я його була досить заможною на той час, і це давало їй можливість тримати подвійне прізвище – Марчук-Савич. 

У родині Ореста та Уляни народилося 9 дітей: Марко, Лаврентій, Ганна, Юхим, Яким, Катерина, Олександра та близнята Кирило та Велекта (померли у віці до 1 року). Діти виросли.

Оскільки сім’я була величенька, кожного треба було наділити землею, а її не вистачало на всіх. Старший син Марко вирішив разом з односельцями поїхати на заробітки до Америки. 

Дочки вийшли заміж у сусідні села. Хворобливий Юхим та найменший Яким залишилися жити в батьківській хаті. Яким узяв собі за дружину Надію Татусь із Кутина. Молодій дружині в придане виділили 10 соток поля. 

У 1913 році виїхав Марко до Америки, а лише в 1935 році він зміг прислати для сім’ї перші кошти – долари, які дуже дорого цінувалися за часів Польщі. Для Лаврентія за ці гроші було куплено хутір Застав’я біля Кухча.

Юхимові та Якимові залишилася батьківська кузня, де вони працювали разом. Їхні вироби: сапи, серпи, копаниці, вила – славилися на всі навколишні села. У 1939 році кузню було забрано в новостворений колгосп. Вся земля теж стала колгоспною. 

У 1941 році Яким Орестович пішов у партизани. Воював на території Білорусії, Рівненської, Волинської областей. Нагороджений орденом Вітчизняної війни, медалями «За перемогу над Німеччиною», «Партизанові Вітчизняної війни» та багатьма ювілейними медалями. Додому повернувся в 1947 році. Став працювати ковалем, а потім механіком льонотріпального агрегату. 

У сім’ї народилося 5 дітей. Син Іван помер у віці 1 рік, всі інші здобули вищу та середню спеціальну освіту. 

Михайло, 1934 року народження, закінчив у Пінську технікум зв’язку, пізніше – Одеський інститут зв’язку. Працював начальником райвідділу зв’язку у Володимирці, а потім – начальником зв’язку на нафтопроводі «Дружба» в місті Броди. За добросовісну працю отримав звання «Почесний зв’язківець СРСР».

Григорій, 1937 року народження, навчався в Рівненському сільськогосподарському технікумі, вищій партійній школі. Після отримання фаху агронома був скерований у село Кухітська Воля, де до виходу на пенсію працював головою колгоспу. 

Очолюваний ним колгосп імені Кірова був одним із кращих у районі. За часів його головування була побудована вся інфраструктура села, працювали ферми, діяв завод, де виготовляли м’ясні консерви та згущене молоко. 

Григорій Якимович був дуже діяльний та ініціативний. Прокидася о 4 годині ранку і об’їжджав усі 4 бригади: Острівську, Кухітсько-Вільську І, Кухітсько-Вільську ІІ та хутірську. Якось, аби отримати матеріали для будівництва, спеціально літав із Москви до Києва за київським тортом для подарунка. І його заявка була виконана.

Віра, 1940 року народження, після закінчення Локницької середньої школи вступила до Дубнівського культосвітнього училища і здобула спеціальність бібліотекаря. Працювала у Володимирецькій дитячій бібліотеці. 

Антоніна, 1948 року народження, закінчила Львівський університет. Працювала вчителем у селі Балаховичі, у середній школі №1 міста Кузнецовська, пізніше – у дитячому садку.