Цінності людського буття в творчості білоруського поета Сергія Граховського: болюча пам'ять (Тумаш В. М., Барановська Катерина Іванівна)

Значне місце в доробку Граховського займають твори, пов'язані з його особистою драматичною долею. 

У передмові до книги «Так і було» Сергій Граховський пише: «Мені є про що розповісти, бо все ще миготять верстові стовпи мого довгого віку. Назад може повернути тільки пам'ять. Вона все просіяла й відсортувала, відібрала найбільш значне та цікаве».

Про трагічні події тих років розповідає поема «Болюча пам’ять», книга споминів «Так і було», автобіографічна трилогія «Такі сині сніги», яку критики вважають білоруським аналогом «Архіпелагу Гулагу» Олександра Солженіцина. 

Граховський першим із білоруських письменників почав публікувати твори про сталінські репресії. Це вірші «19 кастрычніка», «Ад вінаватых без віны», «Этапы, этапы…», «Страчаная маладосць», «Згаслыя свечкі», «Майму судді», «Колішні страх», «Рэквіем рукапісам». 

Вони присвячені пам’яті друзів молодості й мають сповідальний характер. Їхня внутрішня тема – відчуття обов’язку поета перед тими, хто загинув у глухій тайзі, у болоті, на сіновалі. Хто, запитує поет, відповість за те, що «з нас мала хто прыйшоў дадому з бясконцай лютае зімы і не адзін паэт вядомы замоўк на трасах Калымы».

Від імені свого покоління поет просить прощення за те, що «бяздумна маліліся мы Фараону», слухали та вірили тогочасним казкам. Але поет і попереджує, що «сёння не ўсе адракліся дзікунства старога і мараць пра новага лютага Бога». І закликає нас: «Глядзіце наперад уважлівым зрокам і болей не верце ілжывым прарокам» .

Вірші, присвячені сибірським рокам, відзначаються недомовленістю, натяками. Навіть заголовки їхні пердають ті почуття, які довелося пережити автору. «На сибірськім трактаті» не раз подорожував Граховський. 

«Ми всі пізнали та пройшли», - скаже автор про тих, хто валив тайгу, дробив каміння. А вірш «Снилися мені суниці» - це ніби повернення до отчого дому.

Письменник виступає свідком на Суді Історії. Він знайшов у собі сили знову переосмислити день за днем два табірних десятиліття, розповісти про них читачам «для шчасця ўнукаў і сыноў» і закликав нас зробити все, щоб не повернулася диктатура. 

І не тільки про свій власний шлях на Голгофу розповідає Граховський, а про долю багатьох талановитих білоруських письменників. Добрі, теплі слова знаходить автор, згадуючи своїх друзів, захоплюється їхнім талантом та духовним багатством . 

Розповів Сергій Іванович і про важкий стан тих, хто повернувся із таборів. Документальна повість «Із вовчим білетом» розповідає про повернення в’язня через 10 років неволі на Батьківщину. Отримавши довідку («вовчий білет») про звільнення, він, колишній «ворог народу», дуже важко влаштовується на роботу. 

Із такими людьми тоді боялися розмовляти, встановлювати знайомства. Протягом 3 років він відчуває напружену тимчасовість свого існування, доки в 1949 році знову був висланий на каторгу. Це трагедія часу, стверджував автор.

«Табірні» поезія та проза Граховського взаємодоповнюють одне одного. Це значна частина загального здобутку письменника, яка сприймається як незгасимий біль та смуток душі автора.