Грамота 1495 року про зарічненські села

1 травня 1495 року княгиня Марія Семенова Олександрівна та її син Василь Семенович дали Сеньку Зенковичу за вірну службу право на володіння селами Муравин, Кухче, Телковичі та Іванчиці. 

У 1522 році син Сенька Зенковича Матіяс просить короля Польщі Сигізмунда підтвердити цей привілей.

17 червня Сигізмунд пише грамоту на володіння цими селами, яку підтверджують старости, воєводи та «гетьман найвышій, староста Бряславскій и Веницкій, князь Констентинъ Івановичъ Острозскій». 

Король уточнює кордони та входи маєтку пана Матіяса Зенковича села Іванчиць, де згадуються інші зарічненські села: «Тое село Иванчичи отъ Пинска по правой руце границы съ поддаными его милости господарскими Староконцы и съ поповскими Стыром и Кожое озеро болотом ку Стубло и к Пещаницы, от Пещаницы болотом до Гработина. 

Тые же люди Иванчицкие съ поддаными его милости господарскими и съ Серничаны отъ Боброва мосту аж до Песчаного Броду, до грани Дубровицких, до дерева бортного входъ мають, и тамъ же въ остовье Бутове тые же люди пана Зенковича Иванчицкие съ поддаными его милости господарскими зъ Вижчаны до дерева бортного входъ мають»

Отже, у змісті цього уривка, писаного в 1522 році, знаходимо спогади про зарічненські села Старі Коні, Бутове, Піщаницю, Серники, Вичівку.