Копний суд у Морочному про козацькі набіги

25 жовтня 1649 року Пінський підстароста Юрій Нелюбович-Тукальський розглядає заяву Пінського генерала Яна Яноша «Про показання селян на копі відносно пограбування різного майна під час козацьких смут».

27 вересня 1649 року генерал Ян Янош разом із шляхтичами Томашем та Степаном Серницьким побували на копному суді в селі Морочне, де слухали показання місцевих селян. 

Копний суд – це судовий орган нижчої інстанції. Такий суд розглядав усі місцеві кримінальні справи, міг виносити навіть смертний вирок.

На цьому суді були присутні пан Лев Лопацький, підвійт села Степан Базиля Тишковський та пінський комірник Андрій Ніпранович. 

Лев Лопацький розпитував присутніх про маєтність, забрану козаками із його двірця в Морочному. Потім почали опитування Степан Тишковський та Андрій Ніпранович. 

Вони розповіли про велику шкоду, нанесену козаками в Пінську та Ноблі, про спалені будинки в Морочному й смерть від козаків пані Тишковської. 

А ще цікавилися, як козаки дізналися про те, що шляхтичі переховуються у Вишенському лісі (біля нинішнього білоруського села Вєшня), хто із села Морочне сприяв козакам. 

На їхні запитання відповідали селяни Морочного Гриць Букович та Сергій Орабчич.

Вони повідали про події, які відбулися в їхньому селі 1648 року за три дні перед Святим Дмитром. Тоді до Морочного з Пінська та Нобля прибули козаки, вони зупинилися у місцевого священика. 

У дворах панів Лопацького, Рощини та інших «чинили шкоду». Увечері до будинку священика прибули «два підданих морочненських» - Микита Євтухович та Кіндрат Вірбілович. 

Поклонилися козакам і сказали, що хотіли з доброю новиною йти аж у Нобель до козаків, а тепер «щастя мають, що козаків принесло в наше село».

Вони й розповіли, що пани Колб, Ніпранович та Туштаковський з жінками та дітьми, з маєтністю різною сховалися від козаків у Вишенському лісі.

А ще ці селяни повідомили, що у панів-утікачів дуже багато різних скарбів, тому запропонували провести «панів отаманів» до місця переховування названих осіб.

Козаки відповіли, що таку новину вони чули ще в Ноблі, її повідомили жителі Сенчиць. Але не вирушали до Вишенського лісу через те, що сил козацьких нині в Морочному замало. А потім прийшли моровинці й повідомили, що теж допоможуть козакам. 

При тій розмові були морочненські поповичі Аврин та Степан Кучмичі та люди з інших сіл, які теж хотіли допомогти. Своє бажання бути разом із козаками висловили морочненські піддані владики Ясько Озарович та його син Петро. Вони сказали, що біля Іванчиць дуже багато панської худоби.

Козаки запропонували всім збиратися та готувати коней. А моровинців попросили їхати додому, щоб приготували човни для поїздки до Вєшні. Із козаками з Морочного вирушило багато люду, серед них було й два поповичі. А дорогу показував Ясько Озарович із сином Петром.

А коли їхали з Морочного до Погосту, в урочищі Вклоннім зустріли людей, котрі повідомили, що погощани й моровинці їхати до Вєшні готові й човни приготували. А коли у вівторок приїхали туди, цілий день чекали інших козаків із Нобля. Вони прибули з їхнім войтовичем Яхном та іншими міщанами.

Тоді майже всі козаки залишилися в Погості, а морочляни, моровинці, погощани та нобляни звечора попливли Стиром до Іванчиць та Вєшні. «Вони ту роботу зробили», про яку говорили Ніпранович та Тишковський. Ось такими були свідчення морочнівських селян.

А на копному суді ні Яська Озаровича, ні його сина Петра не було. Тоді Непранович та Тишковський пішли до них додому, аби вони перед судом постали. 

Чим завершився цей копний суд, невідомо. Генерал повідомляє, що цю справу мали владнати Сильвестр Оранський та Гініуш.

Ось така подія відбулася в нашому районі 1648 року.