Сім чудес Зарічненщини (одна із версій)

Видання "Рівненщина від А до Я" опублікувало статтю "Сім чудес Зарічненщини".

1. Миколаївська церква Миколаївська церква початку XVIII ст. у с. Іванчиці розташована на невеличкому пагорбові. Точна дата будівництва храму невідома, проте наявність вздовж його периметру парних стовпів ("лисиць") для зміцнення стін зрубів дозволяє вважати дату спорудження пам’ятки не пізнішою ніж перша половина XVIII ст.

Композиційну основу цієї порівняно невеликої споруди складають два послідовно розташовані з заходу на схід зруби нави та вівтаря (відповідно прямокутної, витягнутої у повздовжньому напрямку та квадратної в плані форми), перекриті єдиним трисхилим дахом з невисоким трапецієподібним фронтоном над головним входом. 

Чи не найбільшу увагу привертає розташована над фронтоном невелика наметова вежа чотирикутної в плані форми, яка являє собою горішню частину прихованої у масиві даху мініатюрної каркасної дзвінички. 

Важливо відзначити, що цей оригінальний спосіб влаштування дзвіниці у масиві каркасного даху є найбільш раннім серед зафіксованих на території регіону випадків використання вищезгаданої готичної схеми храму з дзвіницею над бабинцем у будівлях хатнього типу. 

2. Духовні Серники

На березі річки Стубли розкинулося давнє поліське село Серники, перша згадка про яке датована 1549 р. Дмитріївська церква — справжня пам’ятка дерев’яної монументальної архітектури. Храм має три куполи й відповідно три частини архітектурного комплексу. 

Він збудований зі стрижневого дерева, всі деталі споруди скріплені дерев’яними цвяхами, а крупніші — способом урізування. А місце під забудову вибране таким чином, що церкву видно з усіх куточків села. Приваблює також інтер’єр храму: привертає увагу церковне начиння, настінний живопис, ікони. 

Особливе захоплення викликає іконостас храму. Це — довершений зразок художнього різьблення й оздоблення, який не має аналогів у районі. 

3. Нобельська премія

Є у далекій поліській Глибинці озеро Нобель. І село з однойменною назвою, що притулилося, вважайте на півострові, ширина якого в окремих місцях заледве сягає семи сотень метрів. І живуть собі Нобельці вже близько… тисячі років. 

Так-так, вони твердо знають, що Нобель (а за княжої доби це було місто з величним замком) древніший за Москву. І дуже з того пишаються. 

Нині Нобель — невеличке поліське село. Та, як відомо, добра слава не пропадає. Ноблю судилося озватися в історії вже нинішній. Саме тут від 2003 року започаткований щорічний фестиваль сатири й гумору "Нобельська премія". 

Звідусюди з’їжджаються і сходяться сюди сміхотворці та шанувальники гумору і сатири, щоб себе показати і на людей подивитися, порадіти дотепному слову і веселій пісні. А ще пошанувати тих, кому уперше буде надано високе звання "Лауреат Нобельської премії". 

4. Зарічненський районний краєзнавчий музей

Зарічненське Полісся — лише невелика частина усього поліського краю. Але і для нього властива своя історія, побут людей, чарівність природи. Для того, щоб прийдешні покоління не забули свій родовід, свою минувшину, свої традиції і культуру, і діє в Зарічному районний краєзнавчий музей.

Працівники музею проводили одноденні виїзди-обстеження у села району. Їх метою було поповнення експозиційної колекції, фіксування на місцях усного народознавчого матеріалу, фотографування тощо. Поповнилася колекція музею і за рахунок доброчинних дарунків жителів району. 

Також готується кілька виставок народних умільців району, колекціонерів та фотохудожників. Є у планах і надалі здійснювати виїзди у села району з метою знайомства з нашими старожилами, цікавими людьми та народними майстрами. 

У музеї прагнуть, щоб кожен гість Зарічненщини перше повноцінне знайомство з краєм отримував саме тут. А для цього хочуть створити ще виставкову залу природи і в майбутньому започаткувати музей під відкритим небом. 

5. Залізничний дерев’яний міст

Подорожуючи вузькоколійкою "Антонівка — Зарічне", перетинаємо залізничний дерев’яний міст через р.Стир поблизу с.Млинок, який завершує маршрут вузькоколійки в Зарічненському районі, потяг сповільнюється до 20 км/год, ніби спонукаючи пасажирів зосередити увагу на спокійній, блакитній водяній гладі та поринути у глибини найдорожчих і найособливіших спогадів.

Це єдиний великий дерев’яний залізничний міст в Україні. Його довжина — 153 метри. А сполучає він два райони — Володимирецький і Зарічненський. І коли навесні розливається Стир, потрапити на протилежний берег можна хіба що через залізничний міст. 

Побудували виняткову дерев’яну споруду ще у 1906 році. Опори теж дерев’яні, яких, здавалося, не міняли ще з часів їх зведення. Щоразу, коли потяг перетинає міст, його обов’язково зустрічає черговий. Окрім цього мосту, на вузькоколійці є ще 30 мостів, невеликих, проте також дерев’яних.

6. "Прип’ять-Стохід"

Регіональний ландшафтний парк "Прип’ять-Стохід" розташований на території Зарічненського району. Цей парк представляє один з найунікальніших природних комплексів як в Україні, так і у Східній Європі. 

Особливо привабливими є озера з піщаними берегами, річки Прип’ять та Стохід, які нагадують дельту Дунаю. На цій території зростає більш ніж 550 видів рослин та зустрічається 219 видів тварин. 

7. Загадкове Морочне

Засноване Морочне (Морочно) у XVI столітті за часів Великого князівства Литовського, належало до родових земель князів Пінських. Назва пов’язана, вірогідно, з навколишніми болотами, що збивали людей із пантелику, морочили.

На околиці селища — в урочищі Маяк — є пам’ятне місце розстрілу євреїв 1942 року. Збереглися залишки колишніх маєтків Терлицького й Пашкевичів. Великий вітряк із села Морочного прикрашає експозицію Музею народної архітектури, етнографії та побуту в київському Пирогові. Навколишні ліси знамениті великою кількістю кабанів, на болотах багато ягід, поклади торфу.

Село Морочне має прекрасну дерев’яну православну церкву Св. великомучениці Параскеви з дзвіницею, що була збудована без жодного цвяха, має унікальну композицію з двома баштами, увінчаними хрестами, що за своєю формою подібні більше на костел. 

Церква діяла навіть у часи СРСР, зараз належить Московському патріархатові. Серед її цікавинок — великі, як для глибокого Полісся, дзвони, привезені з Росії, та величезний витканий рушник з характерним поліським візерунком.

Посилання на джерело: http://ogo.ua/rivnenschina/vidkruy/zarichnenshchuna