Село Вовчиці підпорядковується Дібрівській сільській раді. Тут є школа І – ІІ ступенів, клуб, бібліотека, ФАП, відділення зв’язку, православна церква, молитовний дім, СФГ «Вікторія» (рибне господарство).
Перша згадка в писцевих книгах про село датується 1555 роком. Про це свідчить «Писцовая книга Пинского и Клецкого староства, составленная пинским старостою Станиславом Хвальчевским в 1552- 1555 гг.», видана у Вільно в 1884 році.
Дивна і загадкова назва цього села. Старожили розповідають, що колись тут було дуже багато дубів. У дуплі одного з них вивелись вовки. Нікого до себе не підпускали.
Та знайшлися сміливці, що заставили хижих звірів покинути ці місця. Поселився один, другий, третій. Так виникло село Вовчиці.
Коли село входило до складу Російської імперії, через річку Стир був побудований великий дерев’яний міст. За ним була гребля (її називали Миколаївською). Міст з’єднував Вовчиці з Коником, куди діти ходили до школи. Та на початку ХХ століття його спалили, відступаючи, поляки.
За часів фашистської окупації в селі діяв загін самооборони. 43 жителі вступили до партизанських загонів. У 1943 році за допомогу партизанам село було повністю спалено, а селян похилого віку Магдалину Мельникович та Феодосія Чудиновича було спалено живцем.
Поблизу села містився майданчик для прийому вантажів із «великої землі». 26 березня 1943 року в селі відбувалася партизанська конференція, у роботі якої взяли участь 120 делегатів від партизанських загонів.
На фронтах Великої Вітчизняної війни билося 126 жителів села, 50 із них не повернулися додому.
У 1946 року відновилось навчання в школі. Приміщенням її став привезений із Зарічного будиночок.
Особливо вовчани люблять співати. Тож гурт «Вовчицькі півні» знають не лише в Україні, а й за її межами.
Немає коментарів:
Дописати коментар