Історія села Серники

Село Серники розташоване за 10 км від селища Зарічного по обох берегах ріки Стубла.

За народними переказами й історичними джерелами, село Серники отримало свою назву від прізвища його першого власника шляхтича Соромського Серницького, який заклав це давнє поселення над тихоплинною Стублою, правою притокою Стиру.

Ім’я цього українського шляхтича знаходимо в списку переліку імен найдавніших родів у книзі Н. М. Яковенко «Українська шляхта в кінці XIV – до першої половини XVII ст.».

Перші писемні згадки про село мають два джерела: Волинське та Пінське. У волинських джерелах Серники вперше датується 1449 р. Пінські писемні пам’ятки (грамота пінської княгині Марії та її сина Василя, дарована Сенку Зенкевичу на користування маєтками Муравин, Кухче, Іванчиці) датують першу згадку 1495 р. «... люде иванчицкие с поданными его милости господарськими из Серничаны ст. Боброва мосту аж до песчаного броду…»

У XVI столітті село належало до Пінського староства.

У першій половині XIX століття село Серники було володінням поміщиків Скідмунтів. Докладний опис маєтку поміщика Карнета Генріха Скідмунта дається в інвентарі поміщицьких володінь за 28 грудня 1844 року, що зберігається в Центральному Державному історичному Архіві Республіки Білорусь м. Мінська. За цим списком в Серниках було 32 двори з населенням 204 чоловіки.

У «Памятной книжке Пинской епархии» за 1901 рік вказується, що в Серниках в 1822 році споруджено Дмитрівську церкву, в якій в 1901 році було прихожан-чоловіків 1448, жінок – 1380. Церковної землі було 45 десятин, 108 кв. саженів. Працювала в селі церковно-приходська школа.

Після революції 1917 року життя селян продовжувало залишатись злиденним. В 1939 р. у село увійшла Червона Армія. Почалась ліквідація неписьменності. Створився перший орган Радянської влади на селі. В 1940 році селяни організували колективне господарство.

У лютому 1943 р. була організована група підпільників, яку очолив Степан Сильвестрович Полюхович, в березні 1943 р. вона влилась в один з загонів В. Бегми.

У серпні 1943 р. був масовий розстріл євреїв (800 чол.), жителів с. Серники в урочищі Шумінь.

На початку березня 1944 року Радянська Армія звільнила село від фашистів-окупантів. Почалась відбудова села, колгоспу.

У 1960 році колгосп реорганізовано в допоміжне господарство Зарічненського лісгоспзагу. А згодом на його базі створено радгосп «Серницький». Цікаве село й тим, що переважна більшість місцевих жителів носить одне й те саме прізвище – Полюхович. Таких – три чверті від усіх серничан. Одних тільки Іванів Івановичів Полюховичів в селі п’ятдесят шість.

Давня мистецька пам’ятка села, монументальної дерев’яної архітектури XV ст., храм святого Дмитрія Солунського, вибудований без жодного цвяха. У середині святині знаходяться справжні мистецькі шедеври живопису місцевих польських майстрів, ікони є перлинами українського середньовічного живопису, аналогів яким нема серед мистецьких скарбів нашого краю. На сьогодні церква належить до найбільших шедеврів поліської школи дерев’яної архітектури. Дмитрівська церква занесена до книги «Історичні архітектурні пам’ятки України».

Серед пам’яток традиційного житла регіону слід назвати хату із Серник (1821), яка є експонатом національного музею народної архітектури та побуту в м. Київ. Будівля тридільна, складається з рублених клітей хати та комори, поставлених поряд на невеликій відстані. Об’єднані спільним двосхилим дахом, укритим дошкою, формують простір сіней. Особливістю будівлі є накатне перекриття над житловим приміщенням, яке водночас слугує конструктивною основою двосхилого даху.

Відомі особистості, пов’язані з історією села: Боричевський Артем Іванович (28.06.1891 – 02.11.1969 р.) за успіхи, сміливість та героїзм, проявлені під час боїв при операції десантної групи в боях з німецькими загарбниками. 21 липня 1944 р. капітану А. І. Боричевському присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

На даний час в с. Серники проживає 2635 жителів. В селі є школа I-III ступеня, клуб, бібліотека, два дитячі садочки, відділення зв’язку, ФАП, жіночий монастир Волинської ікони Божої Матері, церква святого Дмитрія Солунського, 10 магазинів.

***

Алексіюк Т. Колись тут було містечко... / Т. Алексіюк // Полісся. – 2007. – № 48 (7 груд.). – C. 4.

Алексіюк Т. Місто Серники / Т. Алексіюк // Полісся. – 2014. – № 13 (3 квіт.). – C. 2.

Бабінець А. Під знаменням Волинської ікони Божої Матері / А. Бабінець // Вільне слово. – 2008. – № 18 (28 лют.). – C. 1, 3.

Гаврилович Г. Почерк майстра / Г. Гаврилович // Полісся. – 2012. – № 33 (23 серп.). – C. 9.

Дем'янчук О. Обитель із поліської глибинки / О. Дем'янчук // Вісті Рівненщини. – 2010. – № 27 (8 лип.). – C. 14.

Дубінець П. Свято-Дмитрівська церква [с. Серники Зарічненського р-ну]/ П. Дубінець // Полісся. – 2006. – № 48 (1 груд.). – C. 12.

Крашевський Ю. Осада Серницька / Ю. Крашевський // Західне Полісся : історія та культура : матеріали краєзн. конф., присвяченої 60-літтю утворення Зарічненського р-ну та 20-літтю аварії на Чорнобильській АЕС. – Рівне : Зень О. М., 2006. – C. 284-288.

Лишній В. Волинська святиня на Поліссі / В. Лишній // Полісся. – 2009. – № 29 (30 лип.). – C. 2.

Перунін В. Королева [Бона Сфорца] і Полюхович: (Історія і бувальщина) / В. Перунін // Вісті Рівненщини. – 2006. – № 24/25 (7 квіт.). – C. 12.

Перунін В. Королева, ведмідь і Полюхович, або випадок на ловах / В. Перунін // Полісся. – 2006. – № 19 (12 трав.). – C. 8.

Село одного прізвища : [про с. Серники Зарічнен. р-ну, більшість жителів якого носять прізвище Полюхович] // Рівне Експрес. – 2004. – № 11 (11 берез.). – C. 1-2.

190 років [Свято-Дмитрівській церкві, що в с. Серники Зарічненського р-ну] // Полісся. – 2011. – № 44 (10 листоп.). – C. 1.

Тубіна С. Серники – село гонорове: [про коріння древнього роду Полюховичів с. Серники Зарічнен. р-ну] / С. Тубіна // Вісті Рівненщини. – 2003. – № 49 (13 черв.). – C. 2.

Підготувала: О. А. Чекун

Посилання на джерело: http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&view=article&id=4754:2014-07-01-07-17-14&catid=58:2013-12-24-09-57-13&Itemid=17