Біль матері (переклад польської краєзнавчої збірки "Kobieta na Polesiu", 1939)

Недовго Грипина тішилася дитям. Померла її Явдоха. На Покрову буде 3 роки. Два роки хворіла.

Положила її окремо, покрила червоною спідницею. Звичай на Поліссі такий існував, що в покритого червоним не буде висипки й зникне хвороба.

Кликала старого знахаря Сидора. А вночі Явдоха померла. Розпалила Грипина лучину (смільні щепи) на коминку, поставила горнятко з водою, щоб помити небіжчицю.

Чоловіка послала за Просимкою, а сама заголосила:

                                  Ой моя донечко, моя рибочко, дитино моя,

                                  Чого ти не встанеш,

                                  До мене не заговориш?

     
Прийшла Просимка, утішила Грипину. Разом обмили мертве дитя. Одягли в чисте: лляну сорочку й спідницю, ноги окутали чистими онучами, а на голову зав'язали білу перкалеву хустину.

Поклали на лаві перед образами, накрили саморобним полотняним покривалом, а під голову підмостили саморобну подушку із сіном. 

   
Завмерли жінки, прочитали "Отче наш". Завмер і Макар, батько Євдокії, закрив обличчя спрацьованими руками й заголосив:

                                 Дитино моя мила, дитино люба,

                                 Бог тебе забрав...

   
Рано поїхав Макар до попа й до дяка, який живе за 15 км у Моровині. А сусід Омелько зробив труну. Привіз Макар попа й почали молитву.

Положила Грипина до труни стару сорочку, спідницю, подушку із кетягів та 2 гроші, щоб було чим померлій заплатити за місце на цвинтарі. Потім положили Євдокію. 

 
Труну несло 2 чоловіки. Спочатку її прив'язали за допомогою 2 рушників до палиць по 3 метри. Макар із сусідом взялися за кінці й понесли труну, прикриту церковним покривалом, на кладовище.

Заколисалася труна, заплакала Грипина:

                                Одходиш, моя дитино, 

                                Одходиш, моє сонечко,.

                                А нас покидаєш,

                                Я тебе носила, 

                                Я тебе погубила...

Сумно це виглядає. Мати із сусідками  довго голосила А за нею вся родина із села.

   
Старі, покриті мохом хрести на кладовищі ніби розпростерли руки, зустрічаючи Євдокію. Побачила мати викопану могилу й ще дужче заголосила.

Опустили труну на землю. Сказав своє слово священик і опустили Євдокійку, впала на труну земля. Заголосила Грипина, заплакав Макар. Далеко було чути причитання Грипини:

                              Добраноч тобі, моя дитино,

                              Вже ти до мене не вернешся...

       
І зосталася Євдокія. Купила собі за 2 гроші місце на кладовищі назавжди...

                               

                                                                                                                Софія Диковицька