Вклад сім'ї Тукальських-Нелюбовичів у розвиток села Мутвиці

Плідне господарювання Героніма Нелюбовича-Тукальського давало свій відбиток і на ведення господарства жителями села Мутвиця.

Вони могли закупити у пана племінну худобу, користувалися його порадами, вчилися, як правильно господарювати на піщаних поліських землях. Багато жінок і чоловіків йшло до поміщика, аби заробити грошей.

Ось розповідь Мельник Єви Никифорівни: «Моя сестра Антося та її подруга Текля ходили до пана «гархувати» (тобто чистити зерно). Пан добре їм платив. Батько наш, будучи їздовим, знаходив людей для роботи і в інших селах. 

Якось пан попросив знайти в період жнив жінок, які б гарно співали, щоб робота ішла веселіше. Мій батько опитав багато людей і знайшов таких дівчат на хуторі Парська. Це були Зося, Лідія і Тетяна Дяденчуки.

Пішли вони жати на поле, як заспівали, то аж мурашки по тілу пішли. Пан приїхав, почув їхній спів і забрав дівчат до себе, щоб іншим панам поспівали. Каже: «Хай інші жнуть, а ви своїм співом гроші заробите». Так три дні вони приходили співати, а мутвичани на них сердилися».

Як пригадує Хавронія Тишковець, одного разу її брат по необережності спалив насадження молодих дерев у панському лісі. Тоді їхня мама пішла до маєтку прохати за сина. Упала на коліна, цілує ноги паничу, а той підводить її і каже: «Надзею, не плач, ліс буде, щоб тільки ми були, вертайся до хати, до дітей», - отак і простив родині їхню біду.

Про милосердя пана свідчить і розповідь Корнійчука Степана Михайловича. Він пас сільську череду корів, десь загрався (був ще зовсім дитиною), і корови пішли на панське поле. І застав його корів там сам пан. Наказав, щоб батько відробив завдані збитки. Хлопець почав проситися, і пан йому простив.

Поміщики дозволяли сільським дітям і жінкам збирати щавель у їхньому саду. А це був один з головних продуктів харчування поліщуків ранньою весною. 

Під Новий рік переписувалися імена дітей всіх батраків і працівників пана. Їх запрошували у маєток на ялинку, вручали подарунки. Діти готували для панів вірші, пісні. Мельник Єва Никифорівна пам’ятала польський вірш, який розповідала ще в 30-х роках ХХ століття в маєтку Тукальських- Нелюбовичів.

Жінка згадувала що в обійсті панів було дуже багато вазонів всяких сортів, а на клумбах цвіло стільки всяких квітів, що вона за все життя більше не бачила.

Северин Тукальський-Нелюбович надіслав у школу план своєї родинної садиби, зроблений його батьком після того, як він виїхав звідси. Розглянувши його, можна прийти до висновку, що маєток було достатньо впорядковано. Зокрема, вздовж доріг було висаджено ряди тополь, аби запобігти пожежі в селі, адже в 20-х роках ХХ століття село майже повністю згоріло із-за пустощів дитини.

Для того, аби піти до панського лісу за ягодами або грибами, слід було мати спеціальний квиток. Але ніколи мутвицький поміщик нікого не покарав, якщо квитка не було, адже в Мутвиці були дуже бідні сім’ї, які не могли придбати такий квиток. 

Часто, працюючи у пана, селяни несли додому щось із їхнього господарства. Розповідає Ганна Іванівна Корнійчук: «Моя сестра Огапка була з 1909 року. Вона ходила до пані садити й полоти квіти. Одного разу принесла саджанці полуниць. Ніхто в селі про них і не чув. А ми дома посадили, а потім розвели їх і в інших сім’ях».

На землі панів була криниця, з якої било лікувальне джерело. Про цю криницю до цих пір розповідають у селі різні легенди. За свідченням Мельник Є. Н., до криниці йшли люди з різних сіл, брали воду для пиття пани, бо «вона була дуже помічна». Після того, як панський маєток згорів, криниця ще існувала. Там було спеціально обладнане місце, висіла ікона і кружечка для води. 

Місцеві поміщики були дуже співчутливі до чужого горя. Про це свідчить наступна розповідь Єви Никифорівни Мельник: «Наша мама захворіла: у неї розпочалася кровотеча. Лікувати треба було везти аж у Пінськ. А у нас ні коней, ні грошей. Прийшов панич і каже: «На, Никифор, гроші, бери коней і вези рятувати жінку, у тебе ж діти». Так і вилікували маму. Наш тато все життя казав: «Пане, я вам до кінця життя буду винуватий».

У 1939 році в селі Мутвиця було завершено будівництво школи. Велику роль у її зведенні зіграв пан Геронім. Саме за його сприяння вона була введена у план будівництва. Мутвицький поміщик допомагав власним лісом для будови.

Дерево це таке добротне, що до цих пір у старій частині школи не поміняли жодної дошки у підлозі, жодного вікна і дверей. «І коли прийшли німці, жителі села так переживали, щоб школу не спалили, бо ж дітям надоїло вчитися по сільських хатах», - згадує Мельник Єва Никифорівна. 

Мутвицькі селяни вчилися у пана впорядковувати своє житло. У нього все було акуратно обгороджено, вздовж доріг і каналу росли столітні липи, дуби, клени. Особливою гордістю поміщиків був сад. Деякі селяни і собі висаджували плодові дерева, що на той час у наших краях було великою рідкістю.

Прийшов вересень 1939 року. Маєток панів Нелюбовичів-Тукальських і будинки для батраків однієї ночі спалахнули вогнем. Перед цим було вивезено їхні речі. Жителі села одержали панських коней, корів, речі із маєтку. Але коней забрали німці, коли прийшли до села. Віддані пану люди не йшли до маєтку і речей пана брати не хотіли. 

У мутвицьких сім’ях зберігаються перекази, що якійсь родині дісталося, наприклад, 2 костюми пана або «одіяло».

Леонід Кирилюк із Морочного, 1924 року народження, пригадує, як осінню 1939 року привезли у Морочне (тодішній райцентр) речі із будинку мутвицького пана і роздавали людям. А були там і одяг, і посуд, і дитячі іграшки. 

Таким чином колись багате начиння родового помістя Нелюбовичів-Тукальських пропало поміж людей. Але збереглася пам’ять як вдячність за добре ставлення до простих селян.