Відомий польський історик Матеуш Тукальський-Нелюбович - уродженець Ненькович

Нащадок історика Матеуша Северин у музеї Мутвицької школи

Частим гостем села Мутвиця став поляк Северин Тукальський-Нелюбович. Він не просто приїздить у гості, а щоразу привозить цінні матеріали з історії Полісся.

Северин - представник відомого в польських колах роду, який мав маєтки в Пінському, Лідському та Волковському повітах.

Ця родина налічує багато відомих особисто­стей: Ян - маршалок трибуналу Литовського (1589 р.), Єжи - пінський посол (1648), Йосип - український митрополит (1663), Матеуш - історик і правник, сек­ретар сейму (1784).

В один із приїздів наш гість привіз у музей дослідження свого батька Героніма про уродженця села Неньковичі, відомого польського історика Матеуша. Це ім'я часто згадується в польських виданнях, які інформу­ють про діяльність історика, пере­кладача та церковного діяча Адама Нарушевича. 

Головною працею Нарушевича була шеститомна «Іс­торія народу польського», написа­на на замовлення Станіслава Августа Понятовського. Вона охоплювала період по 1386 рік. У ході підготовки «Історії» Нарушевич зібрав 231 том документальних матеріалів, які отримали назву «Папки Нарушевича».

Під польським народом він мав на увазі усі народи Речі Посполитої, тому в цій праці вченого висвітлюється також історія нашого краю. Для цієї виснажливої роботи йому потрібні були помічники.

У передмові Королівського Вар­шавського товариства до І тому «Історії народу польського» відзна­чено, що Адам Нарушевич залучав до співпраці своїх приятелів. Серед них називається ім'я Матеуша, метриканта литовського. Про співпрацю цих двох відомих особистостей розповідає кореспонденція Нарушевича, у якій зібрано листи історика до короля та відповіді Понятовського авторові «Історії».

Автор рукописів розповідає, що Матеуш навчався в єзуїтському колегіумі у Варшаві. Те, що на­вчання проходило в столиці, свід­чить про заможність його родини, бо такий же колегіум був тоді й у Пінську. Це є підтвердженням того, що мо­лодий Матеуш прагнув отримати багатосторонню освіту, а в столиці це було набагато доступніше.

Там він оволодів латинською, росій­ською, французькою та німецькою мовами. Після закінчення навчання служив військовим у Пінську, адже такою була родинна традиція. Пізніше працював у канцелярії міста Вільно.

Канцелярії в той час були спра­вжньою скарбницею відомостей про життя народу. Матеуш, історик та правник за освітою, не тільки повністю віддавався своїй роботі, а й черпав все нові й нові відомості про справи у країні. Так як давні акти в Литві були написані ро­сійською мовою, він мав змогу їх досконало вивчити.

На початку 1779 року Адам Нарушевич зустрівся з Матеушем у Вільно й запропонував йому попрацювати над впорядкуванням матеріалів з «Історії народу польського». Той згодився. Адам Нарушевич і Матеуш Тукальський- Нелюбович були багато в чому схожими. Оби­два походили з Пінщини, одержали однакову освіту. А ще їх об'єд­нувала любов до історії.

Спочатку для спільної праці вони оселилися в повіті Віленськім. А потім переїхали до Варшави. Їхня співпраця тривала біля двох років. Про те, який у нього неоцінений помічник, неодноразово пише А. Нарушевич у своїх листах до короля: «Допомагає мені справді великий літератор, людина осві­чена і вихована - пан Нелюбович, мій земляк із Пінщини, у минулому капітан і депутат на трибунал.

Дуже добре, що взяв його в помічники, адже він заміняє десяток пра­цівників» (22.03.1779); «Стільки стосів паперу вже є, але з ними працює Матеуш Тукальський, який допомагає мені з великою пильністю й дійсно залізною ви­тримкою. Крім знання іноземних мов і різних наук, Бог дав йому особливий дар, що він вміє по­добатися людям. Його пристрасть - книги і перо. Над ними він про­водить дні та ночі» (08.08.1779).

Приміщення, у якому мешкали співпрацівники Нарушевича у Варшаві, було тісним і холодним. Такі умови життя не задовольняли Матеуша, і він вирішив повернутися до родинного гнізда у Неньковичах.

Нарушевич був незадоволений із такого рішення, тому 12.01.1781 пише до короля Станіслава лист, у якому просить надати Матеушу привілеї: «Нелюбович хоче виїхати від мене, бо не бачив жінки, дітей і родичів півтора року. І прикро те, що нашій праці немає кінця. А якщо йому не уступити, він може і не повернутися.

Я ж до нього звик, мені важко без нього, бо мушу сам нести цей тягар. Дайте мені якусь іншу рівну заміну. Шкода людини, яка може свій талант і знання мов закопати на селі, п'ючи горілку із сусідами. Як би то його повер­нути... Матеуш не та людина, що нарікає, але не може одружений чоловік жити у Варшаві за кільканадцять дукатів».

Король Август Понятовський у своєму листі до Нарушевича закликає їх приїхати до нього на зустріч: «Без твоєї участі Нелюбович не повернеться. Сер­дечно буду радий, якщо разом при­їдете. Цінуй і шануй цю талановиту й працьовиту особу. Я люблю його, бо він того вартий».

Після розставання з єпископом Нарушевичем Матеуш, як його копіїст в написанні «Історії», ви­правдав надії автора. Після по­вернення в Неньковичі він не при­пиняв роботи й приготував нотатки до першого тому цього видання. І до самої смерті нагро­маджував і опрацьовував відповідні матеріали.

Нагородою Матеушу за працю над «Історією народу польського» стало призначення його секретарем литовської казни.

Дуже цікава доля останніх рукописів історика із Ненькович. Після смерті Матеуша його син Бенедикт віддав їх іншому поль­ському історикові - Тадеушу Чацькому. Відомий освітній та еконо­мічний діяч Чацький похований у місті Дубно Рівненської області в родинному склепі. У Дубно на будинку, де він проживав, відкрито йому меморіальну таблицю.

Тадеуш Чацький прийняв ру­кописи Матеуша з великою раді­стю, адже вважав, що вони є влас­ністю народу. Син Бенедикт не був істориком, тому, напевне, не знав, які з рукописів найцінніші.

Деякі з них він залишив у родинному архіві. У Мутвицю потрапила тільки частина руко­писів, бо вони були поділені між усіма внукам Матеуша. Найбільше їх залишилося у Неньковичах, але ще за життя внука Яна неньковицький двір згорів разом з усім майном.

Мутвицький двір теж був не раз пограбований. Частина документів звідти зникла. І ось у 1922 році в Мутвицю уже до господаря Владислава прийшов лист із Дюс­сельдорфа. Його прислав про­фесор Тенгафен.

Під час Першої світової війни він служив у ні­мецькій армії офіцером і квар­тирував в одній селянській родині. Там йому потрапили до рук цінні папери. Серед них були і рукописи Матеуша. Тенгафен зрозумів по їх змісту, кому належать вони. І вже по приїзді в Німеччину відіслав забрані у селянина документи в Мутвицю їх володарям.

Про ці відшукані документи дізнався професор Штудницький із Вільно й запропонував їх віддати в архів. Таким чином окремі сторінки рукописів Матеуша опинилися у далекому Вільнюсі. Можливо, десь на горищах стареньких поліських хат іще чекають свого дослідження подібні документи. Жаль, звичайно, що не зберег­лося жодного фото Матеуша, адже всі маєтки його родини були знищені.

Зате розповідь про нього можна віднайти через систему Інтернет. У польського письменника Маріана Брандиса є історичний твір "Племінник короля". Письменник розповідає про племінника короля Понятовського - князя Станіслава.

Влітку 1784 року князь здійснював тримісячну подорож по німецьких державах: "Супрово­джували його три офіційні особи: особистий секретар, доктор Люст, ад'ютант Геккель і вчений радник експедиції, секретар литовської казни Матеуш Нелюбович-Тукальський, відомий вчений і близька людина єпископа Нарушевича й Тадеуша Чацького".

У книзі розповідається цікавий епізод про перебування князя та Матеуша у Мюнхенському музеї. Там через зловживання хранителя панував цілковитий хаос. Завдяки тому, що шанований учений Ма­теуш добре знав російське мис­тецтво, він виявив у перекинутій вверх дном золотій вазі подарунок, піднесений містом Смоленськом королю Сигізмунду III. Після довгої внутрішньої боротьби подарунок повернули польському королю». Отаку ерудицію виявив Матеуш під час відвідин музею.

Крім співпраці з Адамом Нарушевичем та Тадеушем Чацьким, Матеуш Нелюбович-Тукальський і сам писав історичні праці. У бібліотеці Варшавського універ­ситету зберігаються численні «Варшавські щоденники». У багатьох із них за 1825 та 1826 роки надруковані твори історика.

Свої роздуми про прадідуся пан Геронім писав у місті Радом 1968 року. Він розмірковує: «Чотири покоління віддаляє мене від тих часів, коли жив прадідусь, тому так важко знайти необхідну інфор­мацію». Через 42 роки після написання дос­лідження Героніма Тукальського-Нелюбовича потрапило на Зарічненщину, де народився відомий польський історик.

Тепер ми достеменно знаємо, що в першому томі «Історії народу польського» Адама Нарушевича відображено чимало фактів із жи­ття нашого краю. Сам автор Нарушевич, крім документів, використовував обряди, фольклор різних місцевостей.

Багато уваги приділяв Пінщині. Тлумачення особливих моментів історії шукав у народних переказах і легендах. У листі до короля Августа писав: «Давні легенди - це як підвал у будинку. Там зберігається все давнє».

Історик Матеуш збирав такі відомості на теренах нашого ра­йону, зокрема й у селі Неньковичі. Кілька десятиліть зберігалися спогади в родині Тукальських-Нелюбовичів. Пан Северин сам особисто передрукував їх, аби ми з вами змогли дізнатися про цікаві факти з життя нашого краю.