Полісся напередодні Другої світової війни

Із рукописів Героніма Тукальського-Нелюбовича можна дізнатися й про події, які відбувалися на Поліссі напередодні Другої світової війни.

Автор спогадів стверджує, що з перших місяців 1939 року відчувалася загальна напруженість і в політиці взагалі, і в житті селян на Поліссі.
У всіх на вустах було одне запитання: «Буде війна чи не буде?» Дні йшли. Війни не було. Люди казали: «Війни не буде. Тільки один одного лякають, щоб найбільше вторгувати».

У мутвицькому маєтку на всяк випадок закупили кілька мішків із сіллю і цукром, три ящики чаю. Але всі були переконані, що розпочнеться війна на заході, а до нас не дійде. Продукти скуповували, бо думали, що в маєток знову будуть їхати біженці, аби перечекати, як і в Першу світову війну.

Страшна подія трапилася в ті часи в Мутвиці. Зранку в понеділок працівник Янек збудив пана Героніма звісткою, що вбито коменданта мутвицьких стрільців Гаврилюка Володимира. Його знайшли в ліжку із простреленою головою. Кров і мозок хлопця були навіть на стіні. Увечері він повернувся із вечорниць додому. Сонного його і вбили.

З’явилися слідчі органи й поліція. Виявили, що юнака вбито із пістолета. Встановили, хто мав таку зброю. Згодом заарештували кількох хлопців, які підозрювалися в причетності до цього злочину.

На похорон прибув староста Жолдак і командувач 84 полку Поліських стрільців полковник Старейко. Виступив староста та вручив батькові вбитого конверт із грішми. Не всім це сподобалося.

Але пропагандистський трюк вдався, бо селяни завжди потребували грошей. Стояв батько вбитого, старий поважний чоловік, як статуя. Іронія долі була в тому, що батько хлопця був відомий своїми лівими поглядами. Ще з часів революції належав до червоного Серницького полку.

Вбивство в Мутвиці було однією з ланок у плані антипольських дій на сході. Ставало зрозумілим, що комуністичного впливу на цій території ліквідувати не можна. 

Геронім особисто допомагав звільнити мутвицьких хлопців, які не були причетні до вбивства. А двох юнаків: Владислава Лозовського та Петра Барановського - було засуджено до смертної кари.

Час від часу можна було чути про подібні сенсаційні процеси. Автор спогадів не розділяв таких драконівських методів боротьби з комуністичною пропагандою. Він вважав, що тільки робота з інформування населення, забезпечення прав селян, підвищення їхнього культурного рівня могли зупинити цей процес.

У 1939 році ціле Полісся було покрите так званими партійними ячейками. Вони мали радіозв’язок для отримання інформації. Керували ними із-за кордону більшовики. Це не було таємницею для польської влади.

Але інколи влада зловживала своїм становищем. Так лише втручання пана Героніма допомогло не звільнити з посади мутвицького солтиса, який теж був прихильником комуністів.

У маєтку села Мутвиця 1939 рік зустрічали, як завжди. Коли дзвін маєтку, який традиційно скликав працівників на сніданок, обід і вечерю, на Сильвестра пробив 12 разів, до двору прийшли стрільці, члени пожежної охорони та службові селяни. Вийшли на веранду, по колу пішла чарка. Всю ніч горів вогонь у старовинному маєтку, до пізньої ночі велися шумні розмови.

Урожай 1939 року був такий же багатий, як і в 1914 році. На дожинки було запрошено пана Болеслава Фіфігеря, інспектора насінництва. Із Губина приїхав Зігмунд Сулковський.

У кінці серпня Геронім брав участь у з’їзді ОЗОНу. Його учасники йшли вулицями Пінська й несли антинімецькі плакати. Трохи пізніше відбулися змагання добровільних пожежних дружин. Імітація вогню, гасіння пожежі, а на вустах у всіх було слово «мобілізація».

Першого вересня 1939 року солтус Раковець вручив пану Героніму виклик прибути до комісії скупу в Пінськ. Дав конверт, виразив співчуття. Але це не була повістка на фронт, а виклик для організації роботи в тилу. 

І ось пан Геронім в Пінську. Вулиці темні, час від часу звучить сирена, чується голос диктора. У комісії скупу все неорганізовано. Ніхто не знає, що робити. У Пінську з’явилося багато біженців. Наступні дні Геронім проводить або в приміщенні, або в гонитві через все місто, щоб поповнити запаси мила, солі, цукру. Ходіння по місту забирає багато часу і сил, тому для членів комісії закуповують декілька велосипедів.

Через деякий час у Пінську з’являються люди у військовому одязі. Тут стояв полк піхоти «Поліські стрільці», який з весни був на заході. До того у місті патрулювала військово-морська флотилія, але вона вирушала під Волинські Мости, які лежали на східному кордоні.

9 вересня Геронім одержав завдання організувати роботу Комісії скупу в Пінському повіті. Коли залишав Пінськ, над містом кружляв німецький літак. Дивився на нього з ненавистю і відчував принизливе почуття безпорадності.

Через побоювання бомбардування було рекомендовано організувати роботу комісій скупу в місцях, далеких від залізничних шляхів, але недалеких від міських центрів. У нашій місцевості таким місцем був обраний Губин.

Селяни з цілої околиці звозили туди збіжжя, і млин тамтешнього господаря Зігмунда Сулковського працював у дві зміни цілодобово. Очолював комісію скупу Владек Терлецький. До неї входив його родич Антонім Войткевич, колишній директор польського банку в Пінську, Геронім із Мутвиці, Шоломіцький із Муравина та Жолондієвський із Чернін.

Доставка зерна проводилася справно. Особливо старався війт села Морочне Попов. Селяни продавали зерно з охотою, бо ціни були високі. Уряд платив за пред’явлений документ по зданому збіжжю готівкою.

Потім прийшла звістка, що німецькі літаки обстрілюють підводи, які везуть зерно. Було вирішено здійснювати ці перевезення вночі, а ночі тоді були теплими. Катастрофа на Заході привела до того, що глухі дороги Заріччя Пінського повіту були вщент заповнені людьми. Серед біженців шукали шпигунів. Ними найчастіше представляли тих, в автомобілях яких було радіо. Психоз був настільки сильний, що на дорогах зупиняли всі автомобілі із встановленими у них радіо. 

Якось до пана Героніма звернулися по телефону із запитанням, чи знає він людину на ім’я Ольшаковський, бо той був затриманий як шпигун. Це польський письменник, дружина якого походила з родини Нелюбовичів-Тукальських. І лише свідчення пана Героніма врятували тоді літератору життя.

17 вересня до комісії приїхав керуючий маєтком села Мутвиця Михайловський. Він повідомив: «Сьогодні Червона Армія перейшла польський кордон. Пані Анна просить сина повернутися додому». 

Запала мертва тиша. Перервав її пан Зігмунд. Із вікон здерли чорний колір, що використовувався для затемнення. Вирішили сплатити всі борги, а решту коштів поділити між членами Комісії як зарплату за роботу.

Надійшли повозки із Ненькович, але було дано вказівку на їх повернення до своїх домівок. Пан Геронім отримав гроші за зерно, здане маєтком села Мутвиця, та кошти для виплати селянам сіл Мутвиця і Морочне.