Давним-давно, ще в глибоку сивину людського буття Чорне море доходило аж до самого Пінська. Плив якось по ньому богатир Розіпхнивода зі своїми братами, і біля містечка Нобель попала його баржа на мілину.
Ніяк не міг він зрушити з місця. Кличе він свого брата Випийводу і наказує:
- Вода погана, не можу пити, - відповідає брат.
Тоді він просить молодшого брата Загативоду:
- Проклади мені дорогу до самого берега, загати калюжу!
Той теж не взявся до роботи, відповів, що мало землі, щоб загатити воду. Розлютився тоді Розіпхнивода, доплив самотужки до берега і почав розсувати землю.
Вода швидко набігала, утворюючи, річку. Розсовував він довго, річка не встигала здавати всю воду і утворювала рукави, потічки, ковбані. Маленькі річки, що були прип’яті до великої, мали швидку течію, і богатир скоро поплив...
Пройшли роки, вода з прип'ятої річки пішла в Дніпро, тільки з ковбаней утворилися болота і озера. Вони ніколи не висихають, бо глибоко під землею сполучаються з Чорним морем.
Записано від Черняковича Герасима Федоровича, 1910 року народження, у селі Котира 24 вересня 2003 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар