Півсотні казок від Оскара Кольберга (Кольберг на Зарічненщині)

У лютому 2014 року року минуло 200 років від дня народження етнографа, фольклориста, композитора Оскара Кольберга, завдяки якому до нашого часу дійшло півтисячі народних пісень, що їх співали в Україні у ХVІІІ столітті.

Справою життя Кольберга було збирання матеріалів про всі галузі народної культури на території, яку охоплювала тогочасна Польща, куди входила частина нинішніх українських земель, і створення основ нової галузі науки - етнографії.

Казка про ангела та змію. Записано польським фольклористом Оскаром Кольбергом у селі Борове Зарічненського району

Жив собі чоловік один, і пішов він далеко в світ. І зайшов до міста, купив собі кадило, повернувся назад додому.

Аж приходить до нього маленький панич у червоних панчішках і каже до нього: «Продай мені це кадило».

Село Комори поки що існує…

Жителі Комор

Серед Прип’ятських боліт, які простягаються на сотні тисяч квадратних кілометрів, на клаптику землі розміром 2х1,5 км розташоване невеличке село Комори.

Навесні весь навколишній простір біля нього вкривається водою.

У Вичівці колись навчали вчителів

Діяльність церковно-приходських шкіл на Поліссі  пов’язане із селом Вичівкою.

Після третього Польщі (1795 рік) землі Зарічненського району ввійшли до складу Пінського повіту Мінської губернії Російської імперії. На той час тут панувала цілковита безграмотність. У 1848 році Мінську єпархію очолив преосвященний Михайло. Улюбленою його мрією стало створення церковно-приходських шкіл.

Гіркий спомин далекої війни: остарбайтери Зарічненщини

Давно закінчилася Друга світова війна. Але вона залишила гіркий спогад у кожній поліській родині. Одна із малодосліджених сторінок цього періоду - примусове вивезення на роботи до Німеччини молодих юнаків і дівчат нашого краю.

У період німецької окупації 1941-1944 років із території Рівненської області туди було відправлено понад 22 тисячі чоловік. Як їм жилося в тій чужій країні, довідаємося через 70 років…

Про що розповіла давня карта

                                        

Топографічна карта, виявляється, не просто констатує факти існування окремих населених пунктів, а й з плином часу стає джерелом вивчення їх історії.

У цьому можна переконатися, оглядаючи військово-топографічну карту Волинської губернії за 1855 рік.

Із 35 сторінок документу особливо цікаві для нас 3, бо саме тут зустрічаються населені пункти Зарічненського району.

Його життя обірвалося в Мутвиці

Обеліск загиблим у селі Мутвиця

На відзнаку 60-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні в Україні було видано «Книгу скорботи України». У третьому томі цього видання опубліковані імена наших земляків – жителів Зарічненського району, які загинули в роки Другої світової війни.

На сторінці 32 знаходимо коротке повідомлення: «Крутіков (голова сільради). Вбитий оунівцями в 1943 році. Інші дані відсутні». Скупі рядки, а за ними доля людини… Ось що ми про неї знаємо…

Рукописне Нобельське Четвероєвангеліє – найдавніша писемна пам’ятка Полісся

Зарічненський район Рівненської області – унікальний регіон, який донині недостатньо вивчений істориками.

У різні періоди історії територія краю належала до різних держав, тому документальні свідчення з життя його мешканців розпорошені по архівах та музеях Литви, Польщі, Росії, Білорусі. Тут часто бувають історики, етнографи, фольклористи, але більшість результатів їхніх досліджень залишаються для мешканців району недоступними. Тому-то вивчати сторінки далекої минувшини Зарічненщини вирішили й ми, його уродженці.

Нашого цвіту – по всьому світу

Чимало жителів Зарічненщини живуть далеко за межами своєї малої батьківщини. Про те, чому вони добровільно або примусово залишали рідні місця, розповідають документи Державного архіву Рівненської області.

 
1947 – 1948 роки. Ціла тека документів цих років інформує про виселення куркулів  нашого району.

Доля євреїв Погосту Зарічного

До війни в Погості Зарічному проживало дуже багато євреїв. Донині в селищі збереглися єврейські будинки.

Найдавніший запис про проживання євреїв у Пінську датований 1506 роком, коли князь Федір Іванович Ярославич дав дозвіл на облаштування синагоги та кладовища, як це було прийнято у Великому князівстві Литовському.

Перші місяці мирного життя в нашому районі, або чому Кухотська Воля не стала районним центром

Про те, що діялося в  Морочнівському районі в перші повоєнні місяці, можемо дізнатися із документів Державного архіву Рівненської області.

У доповідній записці секретаря РК КП(б) України Шмата Степана Антоновича, датованій 23 березнем 1944 року, новопризначений керівник району розповідає про тодішні проблеми: «Першого лютого 1944 року 13 чоловік партизанського загону імені Богдана Хмельницького за призначенням Рівненського підпільного обкому КП (б) прибули в Морочне для налагодження мирного життя. Серед них було 4 жінки-вчительки.

Що привело перекальського поміщика до Перу

У давніх польських виданнях можна відшукати багато цікавої інформації про перекальського поміщика Володимира Орду. 

Цей польський романтик побував навіть у Перу... Родина Ордів здавна мала володіння на Поліссі. «Словник географічний країв польських» подає інформацію, що Кухоцька Воля, Острівськ і Перекалля – це давня власність Ордів.

Як зарічненські села змінювали свої назви

Ми часто чуємо, навіть донині інколи читаємо в пресі, що наш район називають Зарічнянським.

А коли ж він став Зарічненським? Напевне, таке питання цікавить і моїх земляків. Виявляється, не тільки район змінив свою назву, а й багато інших маленьких сіл.

Ой, татари в полон гнали…

                                                       

В актових книгах Пінського міського суду за 1654 рік є сенсаційні  документи з історії деяких сіл нашого району. 9 січня 1654 року до Пінського міського суду надійшла скарга від зем’янина Валеріана Гричини про розгром татарами села Кухче.

Від себе і своєї дружини Марини Достоєвської-Гричини він повідомив, що 24 грудня 1653 року декілька сотень кінних татарів увірвалося в це село.