В 13 лет был кузнецом. Переехал с родителями в Одессу, работал портным.
вівторок, 26 липня 2016 р.
Домініка Чекун - берегиня фольклору Зарічненщини
Ім'я Домініки Чекун добре відоме на Зарічненщині та й в усій Україні. Її пісні слухали на сценах Києва, у багатьох містах Польщі.
Євдокія Хоружа - талановита співачка із Сенчиць
Із-за гори кам'яної
Голуби літають,
Не зазнала розкошоньки,
Вже літа минають...
Це пісня про неї, невгамовну, співучу Євдокію Іванівну Хоружу. Ця людина все своє життя співала. Її запрошували до великих міст і маленьких сіл, в палаци культури і бідненькі сільські клуби. І скрізь вона дарувала людям нашу поліську пісню.
неділя, 24 липня 2016 р.
Боричевський Артем Іванович із Серник - Герой Радянського Союзу
Вікіпедія подає такі дані про уродженця Зарічненщини
Боричевський Артем Іванович (* 28 червня 1891 c. Серники Рівненської обл. — † 2 листопада 1969) — учасник Першої світової війни, воював на фронтах громадянської війни на Волзі і Обі, Іртиші і Ангарі, на Далекому Сході.
Боричевський Артем Іванович (* 28 червня 1891 c. Серники Рівненської обл. — † 2 листопада 1969) — учасник Першої світової війни, воював на фронтах громадянської війни на Волзі і Обі, Іртиші і Ангарі, на Далекому Сході.
субота, 23 липня 2016 р.
Анатолій Харковець із Кухче - Герой Радянського Союзу
Харковець Анатолій Порфирійович (* 1916 — † 12 жовтня 1943) - капітан, Герой Радянського Союзу (29.10.1943), командир стрілецького батальйону 21-го стрілецького полку 180-ї стрілецької дивізії 38-ї армії Воронезького фронту.
Народився в 1916 році в селі Кухче Зарічненського району Рівненської області. Українець.
неділя, 10 липня 2016 р.
Історія Вовчицької школи (Дослідження школярів)
Стоїть у центрі села, у шумовинні розлогих беріз, споруда. Добра й лагідна, вимоглива й справедлива, терпляча, як мудра мати, вона своїм теплом зігріває дитячі серця.
Це Вовчицька загальноосвітня школа 1 - 2 ступенів Зарічненської районної ради Рівненської області, що є окрасою, гордістю та надією не лише села, а й району.
Багата й славна історія навчального закладу. На початку XX століття у Вовчицях не було школи. Діти навчалися у селі Коник, куди переправлялися через річку мостом.
У граніті, бронзі, у серцях! (Романова Діана Анатоліївна із села Млинок)
…Серед могутніх крислатих дубів, оповитий зеленню, у вічній тиші на великій галяві стоїть пам'ятник. Колись це місце не можна було назвати галявиною. Постійно туди-сюди снували люди, чулися захоплені вигуки та безтурботний сміх дітей.
Тут вирувало життя. Сонце посилало проміння, радуючи людей, а маленькі ще дубочки тихенько перешіптувалися між собою, злегка тріпочучи молодими листочками.
Іван любив своє село. Найкращим відпочинком для нього було просто посидіти на березі швидкоплинної річки і послухати спів солов'я. Ох, як він тоді співав! Здавалось, ця пташка ловила останню мить життя і прагнула вилити у своїх піснях все, що довелось почути за той час. Але ніхто тоді не розумів, про що співав соловей…
«А пам'ять повертає все назад» (спогади остарбайтера із села Задовже записала Каленчук Ніна Іванівна)
Життя людське - не вічне . Воно дарує нам неповторні миті. Незабутнім дарунком долі було спілкування з людиною, яка вже відійшла у вічність, із людиною, про чию долю мають чути всі у переддень Дня Перемоги … А пам'ять повертає все назад, обгортає щемними спогадами.
1942 рік… У наше село Задовже прибули німці, щоб набирати молодь на роботу в Німеччину. А мені ж дев’ятнадцять років, моєму нареченому Андрію – на три роки більше. Оглянуся назад і бачу наше життя – білий полотняний рушник, помережений світлими і темними нитками.
Спомин душі (Федюшко В.П. із села Борове)
1956 рік… Пилипівка… Хатина на околиці Муравина, що зветься Вигін. Край столу сидить дід Пилип. У хаті клопочуться жінки. Серед них і баба-повитуха… І раптом – дитячий крик.
- Що, знову дівка? – невдоволено пробурчав старий Полуйка.
- Син, тату, син! – радісно мовив Пилип.
Історія Борівської школи (Барчишак Я. І.)
Історія села Борове сягає в глибоку давнину. Архелогічні джерела свідчать, що на околиці села проживали племена зарубинецької культури. Архелогічні джерела підтверджуються іншими - нумізматичними, етнонімічними і топономічними. Перші письмові згадки про село відносяться до першої чверті ХVІІ століття.
Відомостей про стан освіти у селі до наших днів дійшло мало. Це в основному окремі фрагменти документів, перекази і свідчення місцевих вчителів.